1. Важливо знати!!!
З біографії Тараса Григоровича ви знаєте, що після звільнення з кріпацтва, життя митця складалося ніби на добре. Він успішно вчився в Академії мистецтв, був своєю людиною в колах передової інтелігенції, ні від кого не залежав. Щороку друкувалися його твори в журналах, альманахах, виходили окремими книжками й користувалися великою популярністю в читачів. Після довгих років блукань на чужині поет повернувся у палко любимий рідний край, міг працювати для розвитку його культури. Ніби вже була й знайдена стежка, яка могла привести поневолений народ до національного й соціального визволення,— збройне повстання. Здавалося вже цілком здійсненною і мрія про особисте щастя, сім’ю, родинний затишок, але … І раптом усе зруйнувалось… Переслідування, допит, ув’язнення, солдатчина…
Загальна характеристика лірики Т. Шевченка періоду арешту й заслання і після повернення із заслання (матеріал для вчителя й учнів)
«Невольнича поезія» (1847 — 1857). Так сам Шевченко назвав свої твори, писані під час перебування під слідством у казематі ІІІ відділу та на засланні.
Повідомлення 1. «В казематі»
У доробку Т. Шевченка з’являються твори політичної поезії, які, за тогочасними цензурними вимогами, не можна було друкувати в журналах та альманахах, тому поширювалися нелегально. Вони стали в Україні ХІХ ст. першими творам підпільної літератури. Ще й свободою не встиг натішитися, як попав у ще гіршу неволю. Гнітило й саме перебування в одиночній камері — не було з ким перекинутися словом, поділитися думками, полегшити душу. Свої думи–муки поет виливав у віршованих рядках… Шевченкові пощастило роздобути великий аркуш тонкого поштового паперу, склавши його увосьмеро, він написав на ньому тринадцять віршів. Тужним настроєм, природним у становищі ув’язненого поета, пройняті майже всі вірші, написані в казематі, хоч зміст їх різноманітний. Цикл «В казематі» складається з 13 віршів, згодом поет додав до нього ще дві поезії. Для цих творів характерні мотиви розлуки, поневіряння на чужині, тяжкої жіночої долі, нерозділеного кохання, самотності, безнадії, смерті. Всі герої цих поезій глибоко нещасливі: одинока дівчина–сирота, згорьована дружина п’яниці, розлучена з миллим наречена, покинута стара матір, каліка–солдат. Усі вони нарікають на лиху долю, гірке безталання. Особисті болісні переживання поета зливаються із стражданнями рідного народу. До цього циклу належать поезії «Не кидай матір!», «За байраком байрак», «Чого ти ходиш на могилу?», «Косар», «Н. Костомарову», «Мені однаково, чи буду…», «Ой три шляхи широкії», «Рано–вранці новобранці», «Ой одна я, одна», «Садок вишневий коло хати», «Не спалося,— а ніч, як море», «В неволі тяжко, хоч й волі…», «Чи ми ще зійдемося знову?». Перебуваючи в Орському укріпленні, Тарас Григорович переписав створені в казематі поезії в «Малу книжку», але першим, як заспівний, помістив новонаписаний вірш (вже в засланні) — «Згадайте, братіє моя…». Після звільнення з солдатської служби ці твори автор переніс у «Більшу книжку», об’єднав їх у цикл і дав заголовок «В казематі», під яким зазначив присвяту: «Моїм союзникам посвящаю».
Повідомлення № 2. Творчість періоду заслання
Перші три роки перебування Шевченка в Орському укріпленні були дуже плідними. Він не дав себе знищити як митця, не дозволив царським сатрапам задушити свій талант, спустошити душу. Нехтуючи «височайшею» забороною, поет складав вірші, мережачи ними «захалявні книжечки». Творчість цього періоду становить новий, вищий етап у розвитку поетичного генія Шевченка, опанування методом практичного реалізму, досконалістю
художньої форми. Звичайно, зміцнілий талант, сформований світогляд, усвідомлені суспільні обов’язки митця перед народом, великий життєвий досвід були запорукою того, що поет міг би створити у кілька разів більше, ніж написав. Крім того, не всі твори збереглися. Деякі загубилися, інші Тарас Григорович змушений був знищити сам, бо, коли б їх знайшло начальство, поет зазнав би ще більших утисків та переслідувань. Можна здогадуватися,
що знищені вірші мали особливо гостре антисамодержавне спрямування. І все ж за перші три роки заслання ним було написано більше, ніж за весь інший час. До нас дійшло понад сто творів, серед них дев’ять поем. Т. Шевченко розумів, що порушуючи царську заборону, він наражався на велику небезпеку, але почуття обов’язку перед народом викривати злочинність самодержавства і непоборна потреба виливати свої думи–муки у віршованих рядках, постійно творити були сильніші за страх перед карою. Вірші та поеми на історичну тематику («Заступила чорна хмара…», «У недільку святую», «Чернець», «Іржавець», «Швачка».
Розробляв Т. Шевченко і жанр філософської лірики («Один у одного питаєм…», «Буває, іноді старий…», «Дурні та гордії ми люди…», «О думи мої, о славо злая!», «Не для людей тієї слави…», «Ну що б, здавалося, слова…»). Багато віршів мають автобіографічний характер («Мені тринадцятий минало..», «І виріс я на чужині…», «І золотої й дорогої…», «Якби ви знали, паничі…», «Сонце заходить, гори чорніють…», «Самому чудно….», «А.О. Козачковському», ««То так і я тепер пишу…», «Готово! Парус розпустили», «Лічу в неволі дні і ночі…» тощо). З творів, написаних за сім років перебування поета в Новопетрівському укріпленні, збереглися лише вірш «Мій Боже милий, знову лихо!» і поема «Москалева криниця», це пояснюється тим, що, очевидно, Т. Шевченко після другого арешту й важкого покарання остерігався писати вірші. Ретельно виконуючи царські заборони, начальство приставило до поета спеціального наглядача, в обов’язки якого входило пильно стежити за тим, щоб він не мав ні олівців, ні паперу. Коли умови були сприятливіші, Тарас Григорович, можливо, й складав поезії, але не записував їх, і з часом вони забувалися.
Повідомлення № 3. Повісті російською мовою
У 1853 — 1857 роках Т. Шевченко написав близько двох десятків повістей російською мовою, з яких до нас дійшло тільки дев’ять. Дві повісті («Варнак» і «Княгиня») за два роки до звільнення письменник надіслав у Петербург своїм друзям з тим, щоб надрукувати під псевдонімом К. Дармограй у якомусь з російських журналів, але цей захід закінчився невдачею. Після смерті Тараса Григоровича повісті зберігалися спочатку в М. Лазаревського, а потім — у М. Костомарова, в архіві якого пролежали двадцять років. Окремою книжкою ці твори вийшли тільки в 1883 році («Т. Г. Шевченко. Поемы, повести и рассказы, писанные на русском языке»). Повісті містять чимало відомостей про дитячі роки самого поета, перебування його в Петербурзі, в Україні (в 40-х роках) та на засланні («Художник»).
Доля обдарованих людей з народу, трагізм їхнього становища в умовах самодержавно–кріпосницької дійсності відтворені й у повісті «Музыкант». Тему виховання молодої людини, прищеплення їй високоморальних якостей розроблено в повістях «Несчастный» і «Близнецы». Повніше й глибше розроблено і сюжет поеми «Княжна» в повісті під назвою «Княгиня». Одній з провідних тем творчості Т. Шевченка — доля матері–покритки в тогочасному суспільстві — присвячена повість «Капитанша». «Варнак» — повість, в якій письменник прагнув піднести, возвеличити народних месників. Повість «Наймичка» має той же сюжет, що й однойменна поема, але в ній багато інших епізодів і змінено імена основних дійових осіб. Остання повість — «Прогулка с удовольствием и не без морали» — має форму подорожніх записок, що дало можливість автору вивести цілу галерею різноманітних типів тогочасного помісного дворянства. Повісті Т. Шевченка, як і його віршовані твори, мають виразну антикріпосницьку спрямованість, цікаві змістом, однак своїми художніми якостями дещо слабші за вірші та поеми.
Повідомлення № 4. Творчість після заслання (1857–1861)
Останні роки життя поета були періодом найвищого розквіту його таланту, хоч після семи років вимушеного мовчання поетова муза не відразу заговорила на повний голос. У 1857 році було написано лише дві поеми — «Неофіти» і «Юродивий» (остання залишилася незакінченою) ; у 1858 — п’ять невеликих віршів: «Доля», «Муза», «Слава», «Сон» («На панщині пшеницю жала»), «Я не нездужаю, нівроку», у 1859 — одинадцять віршів й одну поему, у 1860 — тридцять п’ять поезій. Значне місце в поезії останніх років життя Т. Шевченка посідають сатиричні твори. Огненне слово повинне виконувати важливе суспільне завдання — служити трудящим. Вони здобудуть волю і широкі можливості для політичного й культурного розвитку. У шевченкових віршах останнього періоду помічається деяке послаблення впливу фольклору. На прикладах розглянутих творів ясно видно, що поет тепер більше став використовувати образи й художні засоби книжного походження («Неофіти», «Юродивий», вірші, написані у формі наслідування біблійних творів).
У поезії митця ще з більшою пристрастю зазвучали й пафос боротьби, і обурення проти гнобителів.
2. Прочитати поезії "Доля", "Росли укупочці, зросли"с.239 - 243.
4.Опрацювати аналіз поезії "Росли укупочці, зросли" за посиланням. 5. Виконати тести
«Доля»
1. Доля для поета, як він про це зазначив у творі, була для нього:
а)вбогим другом; б) правдою життя;
в) прозрінням свідомості; г) довгоочікуваним щастям.
2. Т. Шевченко розпочав навчання:
а) у Сошенка; б) під час служби у пана Енгельгардта;
в)у дяка - п`янички; г) в духовній семінарії.
3. Митець дорікає своїй долі за те, що вона йому:
а) не допомагала впродовж життя;
б)збрехала;
в) завдала всіляких перешкод;
г) чинила опір у здобутті освіти.
4. Заповіддю для Т. Шевченка була:
а) чемність і гордість; б) путь до волі;
в) невимовна біль за долю своїх братів і сестер;
г)слава.
«Росли укупочці, зросли»
1. Поет, звертаючись у творі до Бога, називає його:
а) променем щастя; б) душею нації; в)всещедрим; г) всемогутнім велетнем.
2. Дитинство ліричного героя асоціюється із:
а)грою і сміхом; б) дивовижними речами;
в) світом казок і пригод; г) солодощами.
3. Життя у подружжя було:
а) сумбурним і нестерпним; б) вкрай важким матеріально; в) наче у раю; г)тихим і веселим.
4. У потойбічний світ герой поезії прагне перенести із дійсності:
а) садок вишневий коло хати; б)безвічну любов;
в) всі життєві радощі; г) срібло–золото.
Примітка. За кожну правильну відповідь установлюється 1 бал.
6. Вивчити напам`ять вірш "Доля"
