КТС . Усний журнал « Від Тарасика до
Тараса»
Мета: ознайомити з життєписом великого сина українського
народу Т. Г. Шевченка; виховувати любов і повагу
до спадщини, яку нам залишив поет; учити
дітей наслідувати Т. Шевченка та виконувати його заповіти.
Обладнання: аудіозаписи; святково прибраний клас (портрет Тараса Шевченка,
рушники, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка його творів, ілюстрації малюнків); біля портрета розміщені слова,
що є епіграфом усного журналу:
« І мене в сім'ї великій,
« І мене в сім'ї великій,
В
сім'ї вольній, новій,
Не забудьте
пом'янути
Незлим, тихим словом»
Хід заходу
1 ведучий. Шановні друзі! Ми раді вас вітати
на нашому святі
2 ведучий . Це свято пам‘яті ,пошани і любові
до великого сина України Тараса Григоровича Шевченка.
1 ведучий . Більше 200 років минуло
відтоді, як за Божим велінням з‘явився на світ той, хто став правдою, честю і
совістю нашого народу.
2 ведучий. З його пророчим словом
підіймалися на повстання гнобленні і принижені.
1 ведучий. З його твердим і переконливим
словом ішли у бій захисники Вітчизни
2 ведучий. Його тужливими словами плакали
матері за загиблими синами.
1 ведучий. Його полум’яне слово і зараз
надихає боротися за кращу долю для свого народу.
2 ведучий . І за всі ці роки міць його слова тільки кріпла і
могутнішала.
1 ведучий. Він воістину пророк нашої долі,
співець правди, співець честі. Він той, кого ми
називаємо –
великий Кобзар.
2 ведучий. Тож запрошуємо вас разом з нами
почути сьогодні не тільки поезії, а спробувати почути душу великого поета.
Пісня Н.
Май «Кобзар»
1 ведучий. Отож розпочинаймо перегортати сторінки нашого усного журналу «Від Тарасика
до Тараса» :
►► І сторінка
журналу «Дитячі роки Тараса Шевченка»
Інсценізація
Заходить дівчинка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах
тримається?
Мати. Так, мій
синочку, правда.
Жінка сідає на лаву, хлопчик — біля неї, кладе голову на коліна матері.
Хлопчик.А чому так
багато зірок на небі?
Мати. Це коли
людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина
не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик. Бачив,
матусю, бачив... Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь
видно?
Мати. Бо коли
людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить
людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це
далеко видно.
Хлопчик. Матусю, я
буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся,
мій хлопчику! (Гладить його по голові.)
Мати йде, хлопчик сідає на стільчик поряд з
учнями.
Ведучий 1. 9 березня
1814 р. в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Т.
Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався
хати, а все тинявся десь по бур'янах, за що його прозвали в сім'ї «малим
приблудою».
Ведучий 2.
Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка в «науку». Дивна це була наука.
По п'ятницях дяк навчав дітей по церковних книгах. За найменшу провину карав
своїх учнів різками. Будучи вже відомим поетом, Т. Шевченко згадував ту школу,
куди привела його кріпацька доля.
1-й учень
Ти взяла мене
маленького за руку
І хлопця в школу
одвела
До п'яного дяка в
науку. —
Учися, серденько,
колись
З нас будуть люди,
— ти казала.
Ведучий1. Та недовго
тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика.
Замучена важкою працею померла мати.
2-й учень
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця
положила.
Ведучий2.Невдовзі
після смерті матері в 1825 р. помер і батько.
3-й учень
Там батько, плачучи з дітьми Носити
воду школярам.
(А ми малі були та голі), А сестри, сестри...
Не витерпів лихої долі, Горе вам.
Умер на панщині!... Мої голубки
молодії...
А ми розлізлись між людьми, У
наймах виросли чужії,
мов мишенята У
наймах коси посивіють,
Я — до школи У
наймах, сестри, помрете.
Ведучий1. Тарас наймитує в школі, а потім наймається
пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болем буде згадувати своє
дитинство у вірші
« Мені тринадцятий минало ».
« Мені тринадцятий минало ».
Учень читає
вірш «Мені тринадцятий минало» (уривок).
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені
чого було?
Мені так любо,любо стало,
Неначе в Бога….
Уже покликали до паю,
А я собі у буряні
Молюся Богу…і не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо ,і село,
Ягня,здається,веселилось!
І сонце гріло,не пекло!
Інсценізація
Оксана. Чом же
плачеш ти? Ох, дурненький, Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику,
адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й,
кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем .Еге ж?
Т а р а с. Еге ж,
малярем.
Оксана. І ти розмалюєш
нашу хату.
Тарас. Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний.
Ні, я не ледащо, я буду-таки малярем.
Оксана. Авжеж,
будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Он, бідні ягняточка, що чабан у них такий — вони ж
питочки хочуть!
Ведучий2. Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій
сім’ї дитинство його було тяжким і
безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.
Пісня
«Зацвіла в долині червона калина»
►► II сторінка
журналу «Т. Г. Шевченко — художник»
Ведучий1. Тарас
наймитує, у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не
бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати,
не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Маляр
погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе
в Петербург, і Тарас стає козачком.
4-й учень 5-й учень
Хоче малювати, Нишком
він малює
Прагне він до знань, Статуї в саду.
Та за це багато Вночі
пише вірші
Зазнає знущань. Про
людську біду...
Ведучий2. Так,
замріявшись, зайнятий улюбленими справами, Тарасик не чує інколи свого пана
Енгельгарда. Розгніваний пан суворо карав хлопчика. Забирав у нього і папір, і
олівець. Проте, коли гнів минав, все повертав, і навіть хвалив... І коли
прийшли викупати Тараса, пан довго вагався, не хотів віддавати «козачка»...
Ведучий1 Зустріч у
Петербурзі із земляком-художником Сошенком круто змінила долю Тараса
Григоровича. Він познайомився також з байкарем Гребінкою, художниками
Брюловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності
молодого художника і викупили його з неволі.
Ведучий2 Тарас
Григорович виправдав їх сподівання. 1845 року він закінчив Петербурзьку
художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника.
Тарас малює портрети, картини, зарисовує пам'ятки минулого, робить ілюстрації
до своїх віршів. Ось погляньте, які чудові картини залишив нам у спадок Т.
Шевченко.
Діти
розглядають альбом і картини Т: Г. Шевченка.
6-й учень
Так в людському морі Чом же серце в тузі?
Стрілися брати. Біль
чому не згас?
Що зуміли в горі Сміливий
і щирий
Щиро помогти. Був Тараса спів.
Викупили друзі, Він
гострить сокири,
Вольним став Тарас! Кличе на панів.
►► III сторінка «Т. Г.
Шевченко — борець за волю народу»
Ведучий1. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.
7-й учень
Та малює й пише
Він таємно там.
Гнівні його
вірші
Страх несли
панам.
І тужить
він за рідним краєм…
8-й учень
Зоре моя
вечірняя, Сонечко сідає,
Зійди над горою, Як у Дніпра веселочка
Поговорим тихесенько Воду
позичає.
В неволі з
тобою. Як широка
сокорина
Розкажи, як за горою Віти
розпустила...
Ведучий2. Незважаючи на сувору заборону, Тарас Григорович писав вірші
і ховав їх за халявою чобота. Тепер таку книжку називають захалявною. Писав на
будь-яких шматочках паперу вуглинкою... Тому ви бачили багато ілюстрацій
чорно-білого кольору. Поет писав:
0, думи мої! О, славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся,... але не каюсь!..
Ведучий1.Коли Т. Г. Шевченко був на засланні у
далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно
і тужливо звучать його пісні.
Пісня
«Садок вишневий коло хати»
Ведучий2. Туга за рідною
природою, рідним краєм звучить і в його творах. Він закликає український народ
до боротьби за волю, за кращу долю.
Доля України завжди хвилювала великого Кобзаря. Т. Шевченко вірить у
краще майбутнє свого краю.
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Ведучий1.Найкращий і найцінніший
скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу й усерозквітаючу радість,
яку в мільйонах людських сердець знову і знову збуджуватимуть його твори.
Зустрічаймо Шевченкових героїв.
Зустріч із Шевченковими
героями
(Виходить дівчина в білій
сорочці та з розпущеним волоссям,
у руках біла лілея)
Лілея
За що мене,
як росла
я,
Люди не любили?
За що мене,
як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палатах вітають,
Царівною називають,
Очей не спускають
З мого цвіту?
(З дитиною на
руках сценою проходить Катерина).
Катерина (сама до себе)
Утік!.. нема!.. Сина,
сина
Батько одцурався!
Боже ти мій! Дитя моє!
Де дінусь з
тобою?
Москалики! голубчики!
Возьміть за собою;
Возьміть його… бо покину,
Як батько покинув...
(Виходить
Наймичка)
Наймичка
...А я ледве
додибала
До вашої хати.
Не хотілось на
чужині
Одній умирати!
Коли б Марка
діждатися...
Та щось тяжко
стало!
(Заходить Марко)
Наймичка
(до Марка)
…
Марку!
Прости
мене! Я каралась!
Весь
вік в чужій хаті...
Прости мене, мій синочку! Я... Я твоя
мати...
►► ІV сторінка
журналу «Кохання Тараса!»
Ведучий 2. Їх було вісім – знакових жіночих постатей у бентежному і сповненому
драматизму житті Тараса: Оксана Коваленко, Варвара Репніна, Ганна Закревська, Феодосія
Кошиця, Ганна Усакова, Катя Піунова, Марія Максимович, Лукерія Полусмак. Імена більшості з них
ми б не знали, якби не любов до них великого поета. Найчастіше його
обраниці не могли оцінити ані поетичного, ані художнього генію великого митця.
Тому він втішався, переконував себе у правильності «запорозького вибору»: «Не
женися на багатій, Бо вижене з хати, Не женися на убогій, Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі, На козацькій долі, Яка буде, така й буде, Чи гола, то
й гола. Та ніхто не докучає…»
Тарас. Я
чую музику, хто може грати тут, серед диких степів?
(виходить
на середину)
Тарас.
Хто ти, Незнайомко? Чому я не впізнаю тебе?
(дівчина бере запалену
свічку, підходить ближче)
Дівчина.
Я твоя надія і омана,
Я твоя загублена судьба,
Я те полум‘я любові,
Що шукав усе життя.
Я та ніжність,що
Побачив ти в Оксані,
І та гордість, що
Несла Варвара Рєпніна,
Я мужицька простота і грубість,
Якою Ликера чарувала молода.
Ти мене шукав роки,
І обійшов усю країну,
Та не зустрів ти ту єдину,
Чиєї б попросив руки.
Я твоя мрія, твій вічний сон,
Твоя розрада і терпка любов.
Я лиш мана,
Я лиш журба.
Я лиш душі гірка сльоза
(повертається
і йде)
Тарас. Чекай, не йди. Куди ж ти
зникаєш? О Боже, ти знов мене караєш!
(падає
на коліна)
►► V сторінка
журналу «Ми тебе не забудем, Тарасе!»
Ведучий1. 9 березня 1861 р.
Тарасу Григоровичу виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграм.
Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало
битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в
Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.
Минуло майже два століття з дня
народження славного сина України, але зайдіть у будь-який клас — і ви побачите
прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Майже в кожній родині є збірник
його творів. Він — як член сім'ї, як найдорожча людина.
10-й учень
У нашій
хаті на стіні Я добре знаю — це Тарас,
Висить портрет у рамі. Що
мучився в неволі.
Він дуже рідний і мені, Такий
ріднесенький, дивись,
І татові, і мамі. Він мов говорить з нами,
Він стереже і хату,
й нас, Він на портреті,
мов живий,
Він знає наші болі. Ось-ось — і вийде з рами.
Ведучий2. У день народження Т. Шевченка дорослі і
діти йдуть до його пам'ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати
його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві.
Творами Шевченка зачитуються і дорослі, і діти. Адже вірші, з якими ми
знайомимося змалку, залишаються в нашому серці на все життя.
Українці шанують геніального українського
поета, художника, борця за волю народу і завжди будуть пам'ятати його заповіти.
Учениця
Я маленька
українка, Він здобув нам славу,
Восьмий рочок маю, Як
ніхто на світі.
А про Тараса Шевченка А
та наша слава
Вже багато знаю. Не
вмре, не загине,
Він дитя з-під
стріхи, Наш Тарас Шевченко —
Він в подертій свиті, Сонце України.
Ведучий1.Слався, Тарасе великий,
Столунно,
стосвітно.
Слався
у душах і думах
На
вільній землі.
Час
тріумфальний стомовним
Гряде
«Заповітом» -
Свято
в родині твоїй немалій.
Діти (по
черзі) читають «Заповіт».
ЗАПОВІТ
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як пагоняць з Украіны
У сіняе мора
Кроў варожжу... Во тады я
І нівы і горы
Ўсё пакіну й да самога
Бога палунаю
Маліціся... А да тых пор
Бога я не знаю!
Схороните и вставайте,
Цепи разорвите,
Злою вражескою кровью
Волю окропите.
And in the great new family,
The family of the free,
With softly-spoken kindly word
Remember also me.
Ведучий1.
47- річним пішов він із життя. А того життя було: 24 роки –у рабстві
,10- під муштрою і шпіцрутенами, решта – під невпинним наглядом… І за такий
короткий час Шевченко міг зробити для нашої культури стільки,скільки не зробив жоден
поет до нього і жоден поет після. Хоч
зірка його таланту сяяла недовго , вона освітлює шлях нащадкам. Ось чому генії
належать вічності…
Ведучий2.
І коли в українській хаті, поряд з іконою в рушниках,ми бачимо портрет
Тараса Шевченка й поряд із Біблією томик «Кобзаря»,то це знак справжнього
народного розуміння…
Ведучий. 1 Ми,
захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» А
тому разом відповідаємо :
Ведучі (разом). «Поборемо,
нам Бог помагає!»
Немає коментарів:
Дописати коментар